До того, як віддавати свою дитину в дитсадок, навчіть її:

- самостійно їсти і користуватися серветкою,
- з незначною допомогою мити руки ї витирати їх,
- проситися в туалет,
- користуватися носовичком,
- самостійно знімати і одягати колготи, шкарпетки, шапку, черевики,
- акуратно складати свій одяг,
- бережно ставитися до речей, 
- складати іграшки.
Також навчіть дитину розрізняти і правильно показувати іграшки, меблі, одяг, посуд, частини власного тіла. Вчіть дитину розмовляти неквапливо і зрозуміло.
Ці вміння допоможуть дитині легше і швидше адаптуватися до дитячого садка.

Що потрібно мати дитині?

Носові хусточки.
Купуйте їх з запасом, бо губитимуться вони часто. Або запасіться паперовими серветками.
Тапочки.
Тапочки повинні бути з задником і щільно облягати ступню. Не допускається взуття "на виріст", яке велике на дитину, взуття без задника. 
Піжама. 
Піжама має бути з натуральних тканин, вільного крою. Для сну мають бути окремі легкі шкарпетки. І не забувайте щотижня забирати піжаму додому на прання.
Змінний одяг.
У дитини в шафці завжди повинен бути змінний одяг. Обов'язково мають бути колготи, кофтина, комплект спідньої білизни (для найменших - кілька комплектів).
Одяг на щодень.
Для садочка найбільше підходить одяг зі знімним "верхом", щоб можна було роздягнути дитину, коли їй буде жарко. Легка сорочка і більш тепла кофтина ідеальні для хлопчика. Для дівчаток так само гольфик і кофтина, а от замість спідниці, яка буде крутитися і з якої буде вилазити блузка, краще одягти сарафан - це найзручніший для дівчаток одяг. Для літа дівчаткам, знову ж таки, найкраще одягти сарафанчик, а хлопчикам - шортики й маєчку. Панамка, кепка або хустинка влітку обов'язкові.
Святкове вбрання.
Тепер про одяг для свят. Обовязково в гардеробі дитини має бути білий гольфик і білі колготки (як для дівчинки, так і для хлопчика) і, звісно, чорний костюм для хлопчика і нарядна сукня для дівчинки. Цей одяг буде в нагоді і на свято, і на відкрите заняття, і для фотографування. Не поспішайте шити одяг для костюмованих свят - запитайте вихователя, яку роль гратиме дитина, порадьтеся, яким має бути її костюм.
Старайтеся, не обурюючись, виконувати всі вимоги вихователя.
Якщо треба щось принести для костюма на ранок чи інше свято, зробіть це. Дитина не повинна почуватися гіршою за інших, заздрити їм або соромитися своїх батьків.

         Про що ми насамперед думаємо,коли говоримо про готовність дитини до школи? Часто-густо все ж таки йдеться про інтелектуальну готовність. Але щоб вчитися, потрібні сили (мається на увазі звичайна фізична сила), бо перевантаження першокласника можна порівняти хіба що з перевантаженнями космонавта.

Доречно поспілкуватися з психологом, який визначає індивідуальний рівень готовності дитини до системного навчання, допомагає більш змістовно і продуктивно підходити до подальшого розвитку дитини.

        У психології виділяють два взаємопов’язані компоненти до навчання: морфогенетичний та психологічний.

Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізичних й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень допомагає витримати дитині відповідне навантаження і дає імпульс для подальшого розвитку.

       Важливою складовою цього компонента є соматичне і психічне здоров’я дитини, сформованість навичок здорового способу життя. Доречно сказати, що батьки та педагоги недооцінюють фізичний аспект розвитку дитини. Недостатньо уваги приділяють цій проблемі в системі як дошкільного, так і шкільного виховання. Це дуже важливо, адже:

-стрибки у довжину з місця розвивають швидкість реагування;

-кидки та ловіння м’яча діаметром 10-15см двома руками з відстані 1м від стіни розвивають не лише спритність та координацію рухів дитини, а й її здатність до набуття навичок письма, ручної праці, малювання – тобто розвитку дрібних м’язів рук;

-стрибки зі скакалкою свідчать не лише про стрибкові можливості дитини, а й про швидкість її рухової реакції, можливість виконувати комбіновані дії з іншими предметами, допомагають розвинути загальну фізичну витривалість і поліпшують каліграфію;

-піднімання тулуба з положення лежачи на спині зміцнює м’язи спини і живота до тривалих статичних навантажень під час сидіння (за партою на уроках). Ця вправа може бути засобом профілактики правильної постави, зміцнення м’язів живота та поперекового відділу спини.

      Морфогенетичну готовність можна перевірити за такими ознаками:

-відтворювання, копіювання речення, крапок, написаних дорослим, дає змогу оцінити ступінь сформованості зорово-моторної координації та дрібної моторики руки;

-показники зміни пропорцій тіла в періоди так званих ростових стрибків допомагають оцінити ступінь біологічного дозрівання організму. Так, у 5-6 річних дітей відбувається напівзростовий стрибок, що є суттєвим показником зрілості організму.

      Щоб дізнатися, чи подолала дитина цей важливий етап, використовують філіппінський тест: попросіть дитину дістати правою рукою ліве вухо, провівши руку над головою. Успішність виконання цього завдання свідчить про ступінь розвитку кістяка, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію. Фізіологи і гігієністи встановили:

- коли дитина починає відвідувати школу до того, як у неї пройшов напівзростовий стрибок, це негативно позначається на її здоров’ї, особливо на психічному і рідко приносить успіх у навчанні;

-кісткову зрілість зазвичай перевіряють за ступенем окостеніння кістяка лівої руки: запропонуйте покласти ліву руку долонею вниз і по черзі піднімати пальці над столом, не відриваючи кисті від поверхні. Після цього повторити за дорослим двома руками вправи «Перемога» і «Ріжки» ( «Перемога»: стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього; «Ріжки»: стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і мізинця) 5разів;

-зубну зрілість треба визначати у 2 роки (чи з’явились всі молочні зуби) і у 6років( як відбувається зміна молочних зубів на постійні). Вважається достатньо для початку систематичного навчання зміни 4-х молочних зубів;

-зрілість кори головного мозку (функціонування тім’яно-потиличних відділів) перевіряють тестом «Руки» за М.Безруких і С.Єфімовою: сядьте за столик навпроти дитини. Попросіть її простягнути вам одну руку, затуліть від неї долоню і пальці цієї руки своєю, попросіть її витягнути на іншій руці палець, якого ви торкаєтесь.(Трирічна дитина правильно визначає великий палець; 5-річна – розрізняє великий і мізинець; 6-річна дитина вільно розрізняє великий, мізинець і вказівний).

      Психологічна готовність передбачає емоційно-вольову, інтелектуальну та мотиваційну зрілість. Доцільно зауважити, що викладене безпосередньо стосується й формування розвитку емоційно-вольової сфери. Всі    вправи, які передбачають виконання дій за інструкцією (фізичні, рухові, танцювальні чи правильне відтворювання на аркуші паперу напрямів ліній), показують уміння уважно слухати і точно виконувати найпростіші вказівки дорослого.

Більшість батьків особливу увагу приділяє інтелектуальній готовності, яка відображає функціональне дозрівання структур головного мозку і включає рівень розвитку мовлення, образного та елементарного логічного мислення; вміння довільно зосереджуватись, запам’ятовувати.

Мотиваційна готовність. Визначити домінування пізнавального чи ігрового мотиву дитини можна під час бесіди: запропонувати вибір, скажімо, послухати казку чи погратись з іграшкою; у грі « у школу» діти, що характеризуються наявністю «внутрішньої» позиції школяра, віддають перевагу ролі учня, а не вчителя і хочуть, щоб увесь зміст гри зводився до реальної навчальної діяльності (письмо, читання, розв’язування прикладів, тощо).

Велике значення для входження в дитячий колектив має соціальна готовність, яка визначається потребою спілкуватися; готовністю підкорятися інтересам і правилам групи, що краще проявляється під час групових ігор, поведінці в сім’ї при виконанні обов’язків та врахуванні потреб членів родини.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже, й адекватно поводитися.

Бачити дітей щасливими, з усмішкою на вустах, такими, які вміють розуміти інших, вміють спілкуватися, - це щире бажання дорослих: батьків, вихователів, учителів, оточення. Набуття дитиною таких важливих якостей, як уміння керувати своєю поведінкою і способами спілкування, здатність обирати адекватну альтернативу власних дій та вчинків, орієнтуватися в нових обставинах, відчувати своє місце серед інших людей, - слугує її соціальному розвитку.

Завдяки віковим особливостям дошкільників: емоційній чутливості, допитливості, здатності до наслідування, вразливості – створюються сприятливі умови для формування особистості як суб’єкта моральних відносин. Дорослі повинні прищепити дітям культуру людських стосунків, навчити їх взаємної поваги у спілкуванні та спільній діяльності, виробити вміння дотримуватись простих норм співжиття, керуватися у поведінці соціально значущими вартостями.

Потрібно пам’ятати, що неврахування якогось компонента готовності до школи призводить до труднощів у навчанні. Коли дитина стикається з труднощами шкільного життя в повному обсязі, вона починає переживати психологічний дискомфорт. Тож заздалегідь потрібно подбати про належну підготовку до навчання.

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.
2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

     Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.
     Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: ''Не зашкодь!'' Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини.
     Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем.
     Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.
    Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10. ніколи не карайте дитину приниженням.
11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12. Привчайте дитину самостійно мислити.
13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15. уважно ставтеся до потреб дитини.
16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23. Допомагайте дитині бути особистістю.
24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

• Не залякуйте дiтей школою, це призведе до небажання дитини йти    туди. Особливо небезпечно це стосовно боязких, невпевнених у собi дiтей.

• Виявляйте цiкавiсть до iндивiдуальностi дитини, її внутрiшнього свiту.

• Суворiсть i доброзичливiсть у вихованнi дiтей повиннi бути помiрними.

• Сприяйте добрим взаємостосункам вашої дитини з однолiтками, бо якщо їх нема, виникає вiдчуття напруги i хвилювання, що призводить до появи вiдчуття неповноцiнностi, агресивностi. У дитини може сформуватися негативне ставлення до дiтей, до школи.

• Головну увагу при формуваннi невимушеностi в спiлкуваннi з дорослими придiляйте сюжетно-рольовiй грi (гра в школу, програвайте роль учителя).

• Для формування адекватного рiвня спiлкування i взаємодiї дитини з однолiтками використовуйте iгри, за правилами яких дiти змушенi узгоджувати свої дiї для виконання спiльного завдання.

• Для формування внутрiшньої позицiї дитини, розвитку її адекватної оцiнки та самооцiнки, використовуйте режисерськi iгри, в яких носiями ролей виступають iграшки (ляльки, тварини), дитина сама створює i реалiзовує сюжет гри, одночасно виконуючи рiзнi ролi.

• Для формування навчальної дiяльностi застосовуйте дитяче експериментування, у процесi якого дiти «відкривають» новi сторони i якостi об’єктiв, новi знання народжують новi питання.

Поради батькам

1.Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя,посадивши малюка перед телевізором,а самим зайнятись справами.

2.Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20хвилин до 1 години на день.

3.Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу,а також художні фільми,що орієнтовані на дорослу аудиторію.

4.Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм,щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.

5.Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів.

6.Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму,чи зліпити з пластиліну. При цьому звернути увагу на зображення емоцій героїв.

Дитина і комп’ютер

Поради батькам

1.Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам:Шведський стандарт MPR II,стандарт ISO 9241,частина 3.Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання.

2.Не купуйте комп’ютери,що відтворюють нечіткі, мерехтливі зображення – це шкодить зору.

3.Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70см.

4.Під час роботи з комп’ютером необхідно зберігати правильну поставу.

5.Не забувайте про правильне освітлення,що пом’якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Не можна ставити монітор навпроти вікна.

6.Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри,що займають 7-10хв та поєднуються з творчими завданнями(малювання,вирізання,ліплення).

1.Сімейні конфлікти.

2.Роздратованість батьків.

3.Ухиляння від контакту з дитиною.

4.Намагання прискорити розвиток дитини.

5.Оберігання дитини від труднощів.

6.Пригнічення волі дитини.

7.Надмірне втручання у світ дитини.

8.Залежність дитини від матері.

9.Суворість.

Сприятливі умови сімейного виховання

1.Справжня дружба.

2.Допомога іншому.

3.Рівність.

4.Лояльність.

5.Гордість за старших.

6.Шанування традицій.

7.Спільність.

8.Здібності,компетентність.

9.Вибір особистої мети.

10.Незалежність.

11.Самодисципліна.

12.Авторитет.

13.Яскравісь уражень.

14.Різноманітність.

1.Покарання не має шкодити здоров’ю фізичному,ані психічному. Воно має бути корисним.

2.Якщо є сумніви щодо покарання, - не карайте.

3.За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків було скоєно декілька,покарання має бути тільки одне,за все одразу,а не по одному за кожний вчинок.

4.Краще не карати,ніж карати із запізненням.

5.Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі провини – ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя з початку.

6.Без приниження! Щоб не сталося, якою б не була провина,покарання не повинно сприйматися дитиною, як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви несправедливі, то покарання не подіє, а зашкодить.

7.Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не вашого гніву, а вашого засмучення.

1.Ставтися до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них.

2.Давайте стислі, доступні для дитини-дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворотів.

3.Відповідь повинна не лише збагатити дитину новими знаннями, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.

4.Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповідаючи на її запитання зустрічним: «А ти як уважаєш?»

5.Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою дійсністю, читання, розгляду ілюстративного матеріалу.

6.Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.

7.Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення знань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити: «Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, більше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».

П’ять шляхів до серця дитини

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї,спілкуючись.

Частіше нагадуйте собі таке:

- перед вами – діти;

- вони поводяться як діти;

- трапляється,що їх поведінка нервує батьків;

- якщо я виконуватиму свої батьківські обов’язки, любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

1.У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну до вечора, тривалість її перебування в новому колективі має становити 1,5 – 2,5 години і поступово збільшуватись.

2.Батьки можуть пройти у групову кімнату разом з дитиною. Підтримка,теплота, впевненість тому,що мама (тато) поруч,допомагає освоїтись у новій обстановці,установити стосунки з вихователем,дітьми.

3.Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості,улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від розлуки.

4.Паграйтесь удома з дитиною в «Дитячий садок», однією з іграшок нехай буде дитина. Поспостерігайте,що робить ця іграшка,допоможіть їй знайти друзів.

5.Постійно створюйте спокійний,безконфліктний клімат для дитини у сім’ї,бережіть її нервову систему.

6.Постійно цікавтесь життям дитини у дитячому садочку. На вихідні обов’язково дотримуйтесь такого режиму дня, як у дитячому садочку.

7.Якомога раніше повідомте педагогів про індивідуальні особливості вашого малюка.

Для будь-якого тата важливо…

1.Хоч інколи читати літературу про виховання дітлахів. Не вимагати неможливого,не прагнути недосяжного. Усьому свій час!

2.Любити та поважати малюка. Але при цьому бути вимогливим (і до себе також).Пестити і деякі речі не помічати – привілей матусі. Татам варто виявляти суворість. Проте лише тоді, коли це вкрай необхідно. У решті випадків – любов та ніжність.

3.Мати своє «особливе»або будь-яке заняття з малюком, в якому не бере участі мама.

4. Завжди знаходити час для своїх дітей. Навіть тоді, коли ви дуже зайняті. Телефонуйте їм із роботи, надсилайте СМС-ки – діти повинні знати, що вони дуже важливі для свого тата.

5.Мама любить за те, що дитина є. Тато – за те, якою вона є. Це основна відмінність між батьками. Тому тато – важливий стимул для розвитку малюка.

6.Бути щирим та послідовним. Якщо щось не вийшло, зірвалися ваші плани, необхідно це пояснити дітям, навіть найменшим. Вони здатні зрозуміти набагато більше, ніж ви вважаєте і зможуть здивувати вас своїм розумінням та несподіваною підтримкою.

7.Завжди або майже завжди залишайтеся спокійною, розважливою,авторитетною людиною.

8.І найголовніше – любити та поважати маму, бути коханим та щасливим.

1.Шановні батьки!Пам’ятайте,що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь-ласка стати людиною.

2.У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.

3.Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості,коли я застеляю ліжко,малюю,пишу або кидаю м’яча.

4.Мої почуття ще недозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб.

5.Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

6.Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

7.Прошу,не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

8.Я вчуся у вас усього:слів,інтонацій,голосу,манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.

9.Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.

10.Любі мої, я вас дуже люблю!Доведіть мені, що ви любите мене також.

1. Будьте для своїх дітей добрим прикладом ставлення до власного здоров"я.

2. Ведіть здоровий спосіб життя.

3. Займайтеся фізичною культурою, виконуйте вранці гімнастику.

4. Загартовуйтеся разом із дитиною.

5. Більше бувайте на свіжому повітрі.

6. Не паліть і не розпивайте спиртні напої в присутності дітей.

Пам"ятайте! Вони повторюють ваші дії у дитячому садку!

7. Дотримуйтеся режиму харчування. Зумійте переконати сина чи доньку споживати всі пропоновані їй страви, навіть ті, які вони не люблять, але які для них необхідні й корисні.

8. Завжди дотримуйтеся правил гігієни і привчайте до цього дитину.

9. Більше усміхайтеся. Це запорука здорової сім"ї, здоров"я - Вашого власного й Ваших дітей.

10.Наповніть свою душу і серце любов"ю до всіх і до всього! Передайте це дітям!

«Дитинство – природна школа доброти. Вплив навколишнього середовища на виховання дитини в сім’ї.»

(збори-лекція)

Є, шановні батьки, давня українська легенда.

Був у матері єдиний син. Одружився він з дівчиною небаченої кра­си, привів її у рідний дім. Не злюбила невістка свекрухи, сказала чоло­вікові: „Нехай не заходить мати в кімнати, посели її в сінях”. Поселив син матір у сінях. Боялася мати показатися злій невістці на очі. Як тільки йшла невістка через сіни, мати ховалася під ліжко.

Та й цього невістці було мало. Каже вона чоловікові: „Щоб і духом матері не пахло в домі! Пересели її в сарай”. Переселив син матір у са­рай. Тільки вночі виходила вона із свого притулку.

Відпочивала одного разу вночі молода красуня під яблунею й по­бачила, як мати вийшла з сараю. Розлютилася дружина, прибігла до чоловіка: „Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з її грудей серце і принеси мені”.

Не здригнувся син, заворожила його небачена краса дружини. Ка­же він матері: „Ходімо, мамо, покупаємося в річці”. Йдуть до річки кам'янистим берегом. Спіткнулася мати об камінь. Розсердився син:

„Що ти, мамо, спотикаєшся? Чому під ноги не дивишся? Так ми до вечора ітимемо”.

Прийшли, роздяглися, покупалися. Син убив матір, вийняв з її гру­дей серце, поклав на листок, несе. Тріпоче маленьке материнське серце. Спіткнувся син об камінь, упав, ударився коліном. Упало гаряче серце на гостру скелю, закривавилось, стрепенулося і прошепотіло: „Синочку мій рідний, чи не боляче ти вдарився?”

Заридав син, схопив материнське серце, вернувся до річки, уклав серце в розтерзані груди, облив гарячими слізьми. Зрозумів він, що ні­хто і ніколи не любив його так палко, віддано і безкорисливо, як рідна мати.

І такою величезною і невичерпною була любов материнська, таким глибоким і всесильним було бажання материнського серця бачити си­на радісним і безтурботним, що ожило серце, закрилися розтерзані груди, встала мати й пригорнула кучеряву голову сина до грудей. Не міг після цього син повернутися до дружини-красуні, осоружною стала вона йому. Не повернулася додому і мати. Пішли вони вдвох степами і долинами, вийшли на широкий простір і стали двома високими моги­лами.

Таку легенду, шановні батьки, створила народна мудрість. І не да­ремно.

Синівська вдячність ... Скільки гірких дум і скорботних хвилин пе­реживають материнське і батьківське серця, почуваючи, що син або дочка байдужі, безсердечні, що вони забули про все добре, зроблене для них матір'ю і батьком. І немає більшої радості для людини, яка по­чуває наближення присмерку свого життя, ніж радість, джерело якої — любов і вдячність дітей ...

Про необхідність виховання в дітей з малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В. Сухомлинський. У статті «Народ­ження добра» він підкреслював, що дитинство для дитини є природ­ною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших вихо­вних завдань сім'ї і школи. Ми покликані облагородити серце малень­кого громадянина, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою — чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомо­го життя людини треба пам'ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків, чолові­ком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність — природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: у хорошій пра­цьовитій сім'ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пе­стять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не мо­жуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виника­ють тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості — радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безко­рисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагоро­джує юне серце.

Для нас, педагогів, велика радість — бачити, як у дітей розвиваєть­ся усвідомлення того, що втомлені мати і батько потребують відпо­чинку. А тиша, спокій, чистота і краса в хаті — це те, що дає потрібний відпочинок і радість. Діти не тільки розумом, а й серцем відчувають, що їх погана поведінка, неміцні знання завдають болю матері і бать­кові. «Мені треба вчитися добре, — каже Галинка, — бо у матері хворе серце». Дитині хочеться, щоб мати була спокійна. Вона знає, що своєю працею допоможе зберегти серце матері. Прагнення маленьких дітей добре вчитися нерідко виходить з бажання принести матері і батькові радість. А воно пробуджується лише тоді, коли дитина уже раніше на чомусь іншому зазнала радощів творення добра для батьків.

„На жаль, часто дорослі дуже довго вважають своїх дітей беззахи­сними крихітками, не здатними про когось потурбуватись”, — пише О. Савченко і наводить такий приклад:

„...Ідуть вулицею бабуся і внучкою. Раптом дощ. Бабуся знімає з себе коф­ту, хустину, вкриваючи Оленку-другокласницю. А вона все це сприймає як на­лежне. Забігли у під'їзд. Онука сухенька, а в бабусі поприлипало до ніг мокре плаття.

— Ой, бабусю, яка ти смішна! — вигукує дівчинка. От і вся реакція на бабусину турботу”.

─ У В. Осєєвої є на цю тему оповідання «Три сини».

„... Дві жінки брали воду з колодязя. Підійшла до них третя. А ді­дусь на камінь відпочити сів. Ось і каже одна жінка другій:

—  Мій син спритний та сильний, ніхто його не переборе.

— А мій співає, як соловейко. Ні в кого такого голосу нема, — ка­же друга.

А третя мовчить.

— Що ж ти про свого сина не кажеш? — питають її сусідки.

— Що ж сказати? — каже жінка. — Нічого в ньому особливого немає. Ось набрали жінки повні відра води і пішли. А дідусь за ними.

Йдуть жінки, зупиняються. Болять руки, випліскується вода, ломить спину.

Раптом назустріч три хлопчики вибігають. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жінки.

Другий пісню співає, соловейком заливається — заслухались ним жінки.

А третій підбіг до матері, взяв у неї відра важкі і потяг їх. Запитують жінки в дідуся:

—  Ну що, які в нас сини?

— А де вони? — відповідає дід. — Я тільки одного сина бачу!”. Хочеться зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дорослих, то обов'язково хочемо зрозуміти: навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їх мотиви, тому що іноді можна по­милитись, оцінюючи їх вчинок тільки за зовнішніми проявами.

Дочка моєї знайомої щоденно купувала молоко і хліб старенькій бабусі, що жила поруч. Батьки тішились і хвалили дитину, а дівчинка із задоволенням усе це сприймала. А через деякий період Іринка купила собі нову іграшку.

— Звідки вона в тебе? — запитали батьки.

— А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купляла продукти, — спокій­но і задоволено відповіла дочка.

—  А тобі не соромно? — розгублено запитала мати.

— А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилась?

Яка ж ціна такої доброти?

Особливу увагу радимо звертати на розвиток у дітей любові до природи. Робота на присадибній ділянці, у саду, прогулянки в приро­ду, вирощування кімнатних рослин, догляд за тваринами стимулюють становлення почуття любові до всього, що потребує людської допомо­ги і захисту. Людина, у якої не сформовані добрі почуття до природи, не буває, як правило, доброю до людей.

Пам'ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла, дружня атмос­фера в сім'ї, уважне й турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють форму­ванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зро­блене для неї.

І ще. Які б моральні якості ви не хотіли виховати у дітей, усі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість — відчуття того, що переживає інший не тільки в хвилини радості, а й у хвилини смут­ку, болю, самотності ... Саме в цьому джерела доброти.

Роль сім'ї у формуванні особистості дитини в дошкільному віці

   Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості :сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок,школа, інші освітні установи).
   Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.
   Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень,умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад,поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва,будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.
   Батьки – головні природні вихователі дитини.Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини,а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.
   Глибокий, постійний контакт з дитиною –необхідна умова виховання у будь-якому віці. 
   Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей,які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта,милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. 
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом.Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка –найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
   Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живутьсуєтно,поспіхом, вонипереобтяженібуденними справами. Затьмарені економічними проблемами вони зовсім забули про дітей.
   Хвилинку, дорослі зупиніться, не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини – там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте будучи на пенсії .  

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ВИХОВАНЦІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

1. Співпрацювати з педагогічними працівниками ЗДО щодо організації освітнього процесу дітей дошкільного віку в умовах війни.

2. Підтримувати зв’язок з вихователями щодо місця перебування та стану здоров’я дитини.

3. Відстежувати негативні наслідки пережитих психотравмуючих подій. Вони можуть проявлятися не одразу, тому дорослі, вихователі та батьки, мають постійно стежити за психоемоційним станом дітей, їхнім самопочуттям, виявляти хвилювання, тривоги. Необхідно звертати увагу на збудливість, тривожність, агресивність, заглиблення в себе. Також слід уважно стежити за здоров’ям дітей, зокрема сном, апетитом, настроєм, частотністю вередування, наріканнями на головний біль тощо. Такі показники загального стану здоров’я дітей переважно є об’єктивними показниками втоми, перевантаження, хвилювання, страхів та проявами наслідків психотравми.

4. Пам’ятати, що щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу з дитиною є запорукою її успішного подальшого майбутнього. Для дітей надзвичайно важливо відчувати повну емоційну присутність батьків. З цією метою можна послуговуватися матеріалами, які розміщені на платформі розвитку дошкільнят НУМО, а також на сайті МОН «Сучасне дошкілля під крилами захисту». Допомагати дитині, якщо в неї щось не виходить, підтримувати її, бути терплячими. Пам’ятати, що педагоги завжди готові до співпраці з питань виховання, розвитку дитини і надання необхідної професійної допомоги, не зволікати й звертатися до них за порадами та рекомендаціями.

5. Дотримуватися режиму дня, звичних ритуалів, що допоможе дитині встановити зв’язок не лише з минулим, а взагалі з життям та безпекою.

6. Сприяти формуванню у дітей навичок безпечної поведінки, використовуючи рекомендовані онлайн матеріали та відео, підготовлені МОН, ДУ «Український інститут розвитку освіти», ЮНІСЕФ.